Словник української мови

КОНТУ́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до контузити. Тяжко контужений ворожою міною майор Захар Билина був підібраний селянами (Іван Ле, В снопі.., 1960, 235); Григорій був контужений і поранений в ногу (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 589);
//  у знач. прикм. Якийсь контужений сержант, зібравши біля себе гурт легкопоранених, заїкаючись, розповідав дуже голосно, як він підкладав вибухівку під дот і як нею ж його оглушило, бо не встиг далеко відповзти (Олесь Гончар, III, 1959, 54).