КОНУ́РКА, и, жін., розм. Зменш. до конура. Крізь щілини пробивався місячний промінь у його [Василеву] темну конурку, мережав ясними поясами його постіль і долівку (Панас Мирний, IV, 1955, 179); Він волів краще півгодини пересидіти в тісній, напівтемній конурці, ніж.. докоряти собі за поспішність (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 106).