КОНИ́НА, и, жін.
1. Кінське м'ясо; конятина. Татари споживали конину й баранину (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 125); Черниш наздогнав двох дівчат. Одна з них несла шмат мерзлої конини (Олесь Гончар, I, 1954, 244).
2. розм. Кінь (у 1 знач.); заморений, слабосилий кінь; конячина. Малі сапи тягнула рудава конина (Ольга Кобилянська, Вибр., 1949, 336); — Конина смирна, якраз для такого кіннотника, як ти (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 193).