Словник української мови

КО́ПАТИ, аю, аєш, недок. Ударяти, бити, штовхати ногою. Отаман не жалував нагайки, бив, копав ногами, аж кості у старого тріщали (Іван Франко, III, 1950, 203);
//  Брикати, хвицати (про тварин). — Купив [батько] коня такого, що копає й кусає, та й підкував на всі чотири ноги (Лесь Мартович, Тв., 1954, 143).

КОПА́ТИ, аю, аєш, недок.

1. перех. і без додатка. Розпушувати землю заступом, лопатою тощо. — Я звеліла їм копати.. город (Нечуй-Левицький, III, 1956, 106); Трактором орати — не лопатою копати (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 366); Городи копають жінки біля хат (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 220).

2. перех. Робити заглиблення, виймаючи, відкидаючи землю заступом, лопатою тощо. І здалека Запорожці чули.., Як діточки на Орелі Лінію копали І як у тій Фінляндії В снігу пропадали (Тарас Шевченко, II, 1953, 30); [Сашко:] Бабусю, скажіть дідові, що я тут копатиму ямки для грушок (Захар Мороз, П'єси, 1959, 42); Мисливці копали яму на диких кіз (Олесь Донченко, II, 1956, 28).
♦ Копати яму кому, під ким, під кого — підступно, таємно готувати комусь нещастя, неприємність. Не копай другому ями, бо сам упадеш. Хто під ким яму копає, то в ню [неї] впадає (Номис, 1864, № 9562); [Яремчук:] Поки Рогуля домагався високої посади, під старого директора яму копав, то скрізь доводив, що в ливарному цеху негайна реконструкція до зарізу потрібна (Ігор Муратов, Радісний берег, 1961, 7).

3. перех. Добувати що-небудь із землі за допомогою заступа, кирки тощо; викопувати. Вона ходила копати буряки і з того добувала прожиток для себе (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 66); — Золоті багаті руди Все копають [карлики] та збирають (Леся Українка, IV, 1954, 159); Коли копають картоплю, — стелеться дим над землею (Максим Рильський, III, 1961, 196).

4. неперех., проти кого, перен., розм. Підступно, таємно діяти на шкоду кому-небудь. Як розсердиться [Панас], то вже злий буде хто й зна поки і все проти того чоловіка копатиме (Борис Грінченко, II, 1963, 345).