КОПИ́Л, а, чол.
1. Дерев'яне шевське знаряддя, що має
форму ступні і яким користуються для виготовлення
взуття. На сирій від осінньої вогкості землі виразно
витискалися сліди пари городянських чобіт на кривий
копил, з високими корками (Борис Грінченко, II, 1963, 301); — Я
бачив у шевця такий самий копил. Він був теж
потиканий шпильками (Іван Микитенко, II, 1957, 201); * Образно.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи! Життя не наліза на
ваш копил (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 15).
♦ [Всі] на один копил зшиті (зроблені, скроєні
і т. ін.) — про людей, предмети з однаковими
властивостями, якостями, формою (частіше з недоліками).
В Січі.. довкола великого майдану розташувалися курені,
побудовані всі на один копил (Петро Панч, Гомон. Україна,
1954, 226).
2. Короткий брусок, закріплений у полоз саней для зв'язку полозів з коробом. Сани йшли у затоки, стукались копилами, а він одставляв ногу і упирався в тверді краї дороги (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 278); Накрутивши на копил віжки, дбайливо поправивши збрую на конях, бригадир.. підійшов до Марка (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 377).