КОРА́, и, жін.
1. Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин. Білі поплавці з березової кори біліли разками по лозах (Нечуй-Левицький, I, 1956, 54); Зелена жовна, причепившися до пня.., довбала своїм залізним дзюбом кору (Іван Франко, VI, 1951, 11); Кора на стовбурі була шершава, з неї легко відколупувались невеличкі кусочки (Олесь Донченко, IV, 1957, 172).
2. Верхній затверділий шар чого-небудь. Буду сіять
квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі, І від
сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна
(Леся Українка, I, 1951, 41); Поверхня лави дуже швидко
остигає. Вона утворює тверду кору, по якій можна
ходити (Фізична географія, 5, 1956, 102); * Образно. Все, що
було доброго та живого в душі [Катрі], так перетрухло
та перетліло, такою корою покрилося, що нічому вже
не проломити її (Панас Мирний, IV, 1955, 293).
▲ Земна кора — верхня тверда оболонка земної
кулі. На величезній частині поверхні Землі земна кора
тверда й нерухома (Про вулкани і землетруси, 1955, 3); Кора
великих півкуль [головного мозку] — верхній шар
головного мозку у вищих хребетних тварин і людини.
Відомо, що центральна нервова система, особливо її вищі
відділи, кора великих півкуль і підкірка, регулюють усі
функції організму тварин і людини та здійснюють
зв'язок організму як єдиного цілого з навколишнім
світом (Наука і життя, 5, 1959, 25).