КОРІНЬКО́ВИЙ, а, е.
1. Зробл. з кореня (у 1 знач.). У руці [гетьмана Самойловича] — довженний костур з коріньковою наголовкою (Данило Мордовець, I, 1958, 208).
2. Настояний на корінні (у 2 знач.). Усякі горілки.. стояли.. Була.. і полинькова, і корінькова (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 241).