КОРІ́ННЯ, я, сер.
1. Збірн. до корінь 1, 2. Буря..
вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний, III, 1954,
188); Масна земля оживляла коріння, гнала по
стовбурах соки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 60); * Образно.
Могутність радянського мистецтва полягає у тому, що воно
своїм корінням входить глибоко у народне життя
(Радянська Україна, 10.III 1957, 1); Корінці деяких рослин, що
їх використовують як ліки. Під полом лежали усякі
трави і коріння: м'ята, любисток, терлич, папороть
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189); — Не буде [зараження], —
запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння
(Олесь Гончар, III, 1959, 43).
♦ Докопуватися (докопатися) до коріння див.
докопуватися; Коріння пускати (пустити) в що, в чому: а) міцно,
надовго закріплюватися де-небудь. Люди стали на
мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке
коріння в народ (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 59); б) набувати
особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо).
Бажання бавити собою, грати певну роль, чути
похвали й сміх навколо себе пустили коріння в моїй
душі (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 104).
2. Коренеплоди, що їх уживають як присмаки до страв, напоїв; прянощі. Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224); М'ясо.. дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технологія приготування їжі, 1957, 50).