в означеннях
Тлумачення, значення слова «коріння»:

КОРІ́ННЯ, я, сер.

1. Збірн. до корінь 1, 2. Буря.. вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний, III, 1954, 188); Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 60);  * Образно. Могутність радянського мистецтва полягає у тому, що воно своїм корінням входить глибоко у народне життя (Радянська Україна, 10.III 1957, 1); Корінці деяких рослин, що їх використовують як ліки. Під полом лежали усякі трави і коріння: м'ята, любисток, терлич, папороть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189); — Не буде [зараження], — запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння (Олесь Гончар, III, 1959, 43).
Докопуватися (докопатися) до коріння див. докопуватися; Коріння пускати (пустити) в що, в чому: а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь. Люди стали на мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке коріння в народ (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 59); б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо). Бажання бавити собою, грати певну роль, чути похвали й сміх навколо себе пустили коріння в моїй душі (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 104).

2. Коренеплоди, що їх уживають як присмаки до страв, напоїв; прянощі. Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224); М'ясо.. дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технологія приготування їжі, 1957, 50).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 292.

Коментарі (0)