КОРО́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до корона 1. Коронна прикраса.
2. Стос. до корони (у 2 знач.); державний, урядовий.
Королева.. увічнювала свою коронну власність покордонною
фортецею (Іван Ле, Право.., 1957, 194); Звістку про
те, що Потоцький стягає проти нього [Довбуша]
коронне військо, він сприйняв зовсім не так безжурно,
як хотів показати товаришам (Володимир Гжицький, Опришки,
1962, 138).
Коронний гетьман, іст. — гетьман, якого призначав
сам король. На канапі.. лежить.. сам гетьман
коронний — Потоцький, син старого Миколи Потоцького,
що завершив сумно під Корсунем свою бойову славу
(Михайло Старицький, Облога.., 1961, 23); Коронний суд, іст. — суд,
що складався з постійних суддів-чиновників, яких
призначав монарх. [Дрейсігер:] Того чоловіка
конечне треба під коронний суд віддати (Леся Українка, IV,
1954, 237).
3. Найкращий, найбільш удалий (звичайно про роль, номер і т. ін. у репертуарі артиста). Він передивився.. усі її [актриси] давніші портрети «в коронних ролях» і в «бойових» убраннях (Леся Українка, III, 1952, 696); Нетерпляче чекав [Роман]: коли ж вона, нарешті, заспіває свою коронну, як йому здавалося, пісню про Романа і Марусю? (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 190); Я вирішив продемонструвати свій.. коронний номер (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 262).