КОРО́ТКИЙ, а, е.
1. Який має малу довжину;
протилежне довгий. У садочок входить молодий
хлопець в солом'яному брилі, в короткому синьому жупанку
(Тарас Шевченко, II, 1953, 168); Шия в його була така коротка,
ніби голова лежала на самих плечах (Нечуй-Левицький, I, 1956,
117); Обидві ноги його були прикуті до каменя
залізними короткими ланцюгами (Олесь Гончар, III, 1959, 108);
// Близький, недалекий (про відстань, шлях). Найкоротша
дорога за місто веде попри кладовище (Ірина Вільде,
Сестри.., 1958, 156);
// Невисокий, низький. Ось
показалась коротка й сита фігура [Івана] (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
385);
// Невеликий обсягом, розміром. Тобі ніколи
возиться з довгими листами, то нехай вже буде короткий
(Леся Українка, V, 1956, 11).
▲ Коротка форма прикметника — форма
прикметника, що закінчується в наз. відмінку однини чол. роду
на приголосний, а не на -ий, напр.: ясен, зелен;
Коротка хвиля див. хвиля.
♦ Короткі руки в кого — хто-небудь не має права,
можливості зробити щось. [Денис:] Ой Кононе,
гляди, щоб я тебе не взяв за чуба. [Конон:] Короткі
руки! (Марко Кропивницький, II, 1958, 476).
2. Який триває недовго; короткочасний; протилежне
тривалий. Короткий був роман старого
канцеляриста й бідної, бездомної сироти (Іван Франко, VI, 1951, 165);
Короткі промови — найкращі завжди (Терень Масенко, Поезії,
1950, 54); Нарада була коротка, але палка (Олесь Донченко,
V, 1957, 392);
// Недостатній за часом. Старому
жениться й ніч коротка (Номис, 1864, № 8672); Нарікаю
тільки, що дні короткі, не стає мені часу (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 411);
// Уривчастий (про мову, звуки
тощо). Часом чутно окремі вигуки, короткі розмови
тих, що ближче до авансцени (Леся Українка, II, 1951, 510);
В темряві лунали короткі команди, шикувались
підрозділи (Олесь Гончар, III, 1959, 296); Хворий лежав на лівому
боці.. І з сухого рота ледве виривалося коротке й часте
дихання (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 166);
// Швидкий
(про рух, дію тощо). Море несло на собі хвилю і,
докотивши, коротким, навиклим рухом скидало її на берег
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 290).
Коротка справа — справа, що вирішується швидко.
Ну, Хома знав, що зробити [з ґуральнею]. В нього
справа коротка: — Спалити (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85).
▲ Коротке замикання див. замикання; Короткий
звук — звук, вимова якого триває відносно меншу
кількість часу.
3. Стисло викладений, висловлений; небагатослівний.
Далі йшло коротке описання життя на селі (Леся Українка,
III, 1952, 583); Коротка звістка, але скільки в ній
глибокого політичного змісту (Василь Еллан, II, 1958, 77).
У (в) коротких словах — коротко, стисло. Блаженко
в коротких словах доповідає суть справи (Олесь Гончар, III,
1959, 85).
♦ Коротка пам'ять у кого — хтось швидко забуває,
має погану пам'ять. Пам'ять коротка у ворогів, грають
з вогнем... Та не вдається їм обдурити народ, погнати
його на нову війну (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 364);
Короткий розум — слабкий, обмежений розум. Ні,
враже, ти нарвався не на того! Тоді — коротким
розумом своїм ти не збагнув ще сили молодого, нового ладу
(Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 209); Короткі жарти — не до
жартів, справа поважна. — Мало що може трапитись,
коли людина не зовсім твереза... Всяке може статися.
Це ж шахта. Тут жарти короткі (Дмитро Ткач, Плем'я..,
1961, 90).