КОРИ́ЦЯ, і, жін.
1. Висушена кора коричного дерева, що її вживають як прянощі для кондитерських виробів, а також у медицині й парфюмерії. Кориця — це кора з коричного дерева, яке культивується в багатьох тропічних країнах (Українські страви, 1957, 344); — Кориці додайте у тісто, кориці, Луківно! (Яків Баш, Надія, 1960, 28).
2. Пестл. до кора. В нашої берізки Білая кориця (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 13); Де ще недавно лежали сніги, стояла густа і чорна, як дьоготь, вода, що пахла не то мазутом, не то терпкуватим душком перегнилої вільхової кориці (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 99).