Словник української мови

КОШЕНЯ́, яти, сер. Маля кішки. Діти гралися в хаті з кошенятами (Нечуй-Левицький, III, 1956, 355); Женя нагадувала мені.. кошеня (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 62);  * У порівняннях. Козеня, Неначе теє кошеня, І не пручалось, не кричало, На лоні пестилося, гралось (Тарас Шевченко, II, 1953, 308);
//  перен., зневажл. Про малу на зріст, кволу, але задирливу людину. [Трохим:] Ах, ти кошеня! Хто це про мене таке сміє говорити? (Вадим Собко, П'єси, 1958, 305).
♦ Хоч кошенят бий, зневажл. — про людину з грубими рисами обличчя. Приїхав з полку старший панич .. Тонкий, цибатий, як журавель, з рижуватим, шорстким, як на ведмеді, волоссям, з великим лобом — хоч кошенят бий, з великими, розумними, сірими очима (Панас Мирний, I, 1949, 203).