Словник української мови

КОСОБО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., розм. Дивитися збоку, скоса. Кінь ще більше подався назад. Його вогнисті очі кособочили в ліс (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 257);
//  Падати, литися навскіс, під кутом до горизонтальної площини (про дощ, сніг і т. ін.). Поле в золотих житах колише вітер, а восени по стерні кособочить мряка (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 29).