КОТИТИ, кочу, котиш, недок.
1. перех. Пересувати
круглий предмет у певному напрямі, обертаючи його.
Галя помагала йому, то котила м'яча, то підставляла
свою паличку (Панас Мирний, IV, 1955, 73); Спішить до діла
люд; Тут валка камінь котить, Там молоти кують
(Іван Франко, XIII, 1954, 274); Вони тягали міхи, клумаки,
горнці, корчаги, котили барила (Семен Скляренко, Святослав,
1959, 124);
// Везти, переміщати на колесах. Німець
чогось мугикнув, а на другий день на диво всій Одраді
звелів до току машину котити, недогар'я молотити
(Панас Мирний, IV, 1955, 255); Біженці котили на двоколках
убогий свій скарб (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 332).
♦ Хоч коти гармати: а) міцний, з надійною опорою.
Лід кріпкий, хоч гармати коти (Номис, 1864, № 13436);
б) дуже міцно спить. А вже підпилий як засне, То хоч
коти гармати, І усом не моргне (Тарас Шевченко, I, 1951, 240).
2. перех. Рухати силою течії, вітру тощо. Вітер в гаї нагинає лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе (Тарас Шевченко, I, 1951, 153); Котить.. безодня безмірні вали, І від жаху всі снасті в човні загули (Леся Українка, IV, 1954, 262); Внизу котив Дніпро свої хвилі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 122); * Образно. Чути, котить прохолоду В плавнях вітер легкокрилий (Микола Шпак, Вибр., 1952, 108).
3. неперех., розм. Те саме, що їхати 1. Панни засумували та все поглядали на вікна, чи не котять гості з гори у двір (Нечуй-Левицький, I, 1956, 142); Звільна котили [панські вози] по селу, викликаючи своєю появою з усіх хат купки цікавих (Іван Франко, II, 1950, 363); Кілька разів шофер зупинявся в селах.., скидав ящики з посудом і залізом і, весело наспівуючи, котив далі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 204).
4. неперех., розм. Те саме, що котитися 2. Темні, аж сині [хмари], клекочуть, здіймаються здоровенними клубками і котять одно проти другого (Панас Мирний, I, 1954, 306); Коли вийшли з хати на подвір'я, по небу котив повновидий місяць (Петро Панч, В дорозі, 1959, 137).
5. неперех., розм. Те саме, що текти 1. Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок, I, 1955, 230); Котить, грюкає велетенська хвиля (Юрій Яновський, I, 1958, 55).