КОТИТИСЯ 1, кочуся, котишся, недок.
1. чим і без
додатка. Обертаючись, пересуватися в певному
напрямі. Давай [Оксана] матері брехати, буцімто Домахи
не застала та, йдучи назад, побачила відьму, що
клубом котилася (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 439); Котилася
тарілочка по крутій горі (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 197); То не
бочка котиться.., це отець Кабанович не то качається,
не то йде... (Лесь Мартович, Тв., 1954, 38); І котилося каміння
аж туди.. в безодню... (Павло Тичина, II, 1957, 18);
// Їхати,
переміщатися (про віз, автомобіль і т. ін.). Віз котився
поволі, коні ледве лізли (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 78);
Автобус знову котився.. такою ж рівною, зеленою і веселою
трасою (Яків Баш, Надія, 1960, 36);
// перен., розм. Іти,
пересуватися (про юрбу). Жахлива татарська орда
котилася на захід (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 487).
♦ Котяться голови — гинуть люди в бою. І чудно й
нудно, як поміркую, Що часто котяться голови буї
За теє диво! (Тарас Шевченко, II, 1953, 32); Хоч котися: а) пусто.
Зайдеш Часом до хатини — Хоч котись, не знайдеш Ані
стебелини (Павло Грабовський, I, 1959, 374); б) рівний, гладенький.
Тепер дорога гарна, хоч котися (Панас Мирний, IV, 1955, 342).
2. Рухатися силою течії, вітру тощо. З високої вежі
вівчарику видко, Як котяться хвилі лиманові швидко
(Леся Українка, I, 1951, 20); Над містом котились валунами
сірі, як каміння, хмари (Олесь Гончар, IV, 1960, 54); Дим
котився по сонних господах, затуманював голе гілля
(Терень Масенко, Сорок.., 1957, 319);
// перен., розм.
Поширюватися в просторі (про звуки, запахи тощо). Стук сокири
по сухому дереву далеко котився у рожевому морозному
повітрі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 70); Десь пісня котиться
дзвінка, Цвіте веселкою тугою (Володимир Сосюра, I, 1957, 433);
// перен., розм. Поширюватися, ставати відомим (про
чутки, вістки тощо). Котилася чутка світом, і невідомо було,
хто пустив її перший (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 65).
3. розм. Рухатися по небосхилу (про небесні світила).
Сонце котилося все вище та вище по небі (Нечуй-Левицький, II,
1956, 129); Місяць в небі, як підкова, безумно котиться
у світ (Андрій Малишко, Любов, 1946, 85);
// Падати по кривій
(про метеорити). Глянула на небо, аж над Кишиневом
котиться з неба зоря (Нечуй-Левицький, III, 1956, 270); З небес
зірки котилися поволі І гасли в хвилях чорної Двіни
(Михайло Стельмах, Шляхи.., 1948, 13).
4. Спадати краплями додолу (про сльози, піт і т. ін.).
Буйні краплі поту котилися.. по його чолу й падали на
землю, як горох (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305); Рясні сльози
градом котяться по дівочих щоках (Олесь Гончар, Маша..,
1959, 9).
♦ Слина (слинка) котиться — дуже хочеться їсти,
пити. Котилась слинка, глядячи на шматочки
жовтогарячого балика (Панас Мирний, III, 1954, 268); — Спасибі,
дядино, я не голодний, — а в самого слина так і
котиться (Іван Багмут, Опов., 1959, 7).