КО́ВОРОТ 1, а, чол., заст. Ворота, якими перекривали вихідні вулиці села для охорони посівів від свійських тварин. З поля череда вертає, і десь у ковороті затихає пастухова сопілка (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 105).
КО́ВОРОТ 2, а, чол., діал. Коловорот (див. коловорот 2).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 205.