Словник української мови

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 205.

Коментарі (0)

КОВТА́ТИ, аю, аєш, недок., перех. і без додатка. Рухом мускулатури горла проштовхувати що-небудь із порожнини рота в стравохід і шлунок. Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде у горло (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 477); — За жменю цих цяцькованих Перлинок Не дав би я [Півень] і зернятка пшона. Нехай дурний індик ковтає (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 102); Жодному хворому ні в якому разі не можна вливати в рот їжу насильно, якщо він її не ковтає (Загальний догляд за хворими, 1957, 62);
//  розм. Пити або їсти що-небудь жадібно, квапливо; глитати. Батько.. десь під посадкою похапцем ковтає торішні консерви з бляшанки (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 85);  * Образно. Ненажерлива молотарка ковтала.. сніп за снопом, копу за копою (Василь Минко, Вибр., 1952, 113).
♦ Ковтати злість (лють і т. ін.) — тамувати злість, лють і т. ін. Розгубивсь [Василь], ковтає злість: — Де ж Петро той! Де той гість? (Степан Олійник, Вибр., 1959, 77); Ковтати книжкіт (журнали, сторінки і т. ін.) — швидко, жадібно, з захопленням читати книжки, журнали тощо. Серед тих авторів, яких я ковтав десятками, найбільше вражіння зробив на мене Марко Вовчок (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 281); Тарас запалив свічку і, вмостившись на своєму сіннику, жадібно ковтав сторінку за сторінкою надзвичайні міфи (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 104); Ковтати пілюлі — мовчки терпіти образу, вислухувати щось неприємне. — Дай такому волю, то він назавтра тобі колгосп організує, — думав Воронцов про подоляка. — А ти маєш в дивізії за нього пілюлі ковтати... (Олесь Гончар, III, 1959, 322); Ковтати повітря — глибоко вдихати, втягувати в себе повітря. Ходжу на волі — не дишу, а несито ковтаю свіже повітря, упиваюся й ним, і сонцем, і прохолодою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 466); Теодосій переминався з ноги на ногу, затаїв дихання, тихо ковтав повітря (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 145); Ковтати слинку (слину) — з жадобою дивитися на що-небудь, прагнути з'їсти щось смачне, але недосяжне. Дівчата з лиха горювали, Нудило тяжко молодиць; Лиш слинку з голоду ковтали, Як хочеться кому кислиць (Іван Котляревський, I, 1952, 102); Хоч як ковтав слину, .. хоч як поглядав жадібно на стіл — ані батько, ані син ніби й не помічали моєї присутності (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 65); Ковтати слова — нерозбірливо, нечітко вимовляти слова. — А ти хто така? — трохи згодом питає він, ковтаючи слова (Панас Мирний, I, 1949, 127); Ковтати сльози — стримувати сльози, плач. — Будьмо здорові, мамо, — тихо прощався він, ковтаючи сльози (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 20).