КОВИ́Л, у, чол., діал. Ковила. Повік не забудемо світлих могил! Дорогу до них не покриє ковил! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 132).
КОВИ́Л, у, чол., діал. Ковила. Повік не забудемо світлих могил! Дорогу до них не покриє ковил! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 132).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 205.