КО́ВЗАТИ, аю, аєш, недок.
1. Плавно рухатися,
посуватися по гладкій, слизькій поверхні. При
підійманні вгору або опусканні вниз дерев'яні плоскі затвори
ковзають у пазах опор (Довідник сільського будівельника,
1956, 118); Ніби важче стало бігти, наче лижі не
ковзали вже більше (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 14);
// Не
втримуватися на гладкій, слизькій поверхні; утрачати
стійкість. Вона намагається відійти від прірви, а ноги
ковзають і наближають до смерті (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
452);
// Вислизати, випорскувати (про гладенькі,
слизькі предмети). * Образно. Йонька був якийсь невдаха,
і все йому не в руки потрапляло, а ковзало поміж
пальцями (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 88).
♦ Ковзати по поверхні чого — не вникати глибоко
в суть чого-небудь, обмежуватися загальним,
приблизним знайомством із чимось. Мистецтво, яке ковзав
по поверхні подій, ..втрачає свою пізнавально-виховну
значимість (Мистецтво, 1, 1956, 4).
2. перен. Легко, плавно рухатися, злегка доторкаючись до чогось. Нижня губа її.. неспокійно ковзала по верхній (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 13); Тінь ковзає по водній поверхні.
3. тільки 3 ос., перен. Пробігати, не зупиняючись,
не затримуючись довго на чому-небудь (про погляд,
зір і т. ін.). Коли очі [художника] ковзали по картині,
його серце билося радісно (Володимир Гжицький, Чорне озеро,
1961, 148);
// З'являтися час від часу (про усмішку).
Посмішка ніяковості ковзала по її губах (Юрій Бедзик,
Вогонь.., 1960, 166).