в означеннях
Тлумачення, значення слова «козак»:

КОЗА́К, а, чол.

1. На Україні в XV—XVIII ст. — вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південні землі України й брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників; нащадок такої людини. У мою хатину Прийшли [сотники, отамани й гетьмани], сіли коло мене І про Україну Розмовляють, розказують, Як Січ будовали [будували], Як козаки на байдаках Пороги минали (Тарас Шевченко, I, 1963, 74); Жив у нас у селі козак Хмара (Марко Вовчок, I, 1955, 21); — Яке прекрасне слово: ко-за-ки! Українські козаки, що віками боролися за волю українського обездоленого народу (Олександр Довженко, I, 1958, 162);
//  У Росії XVI—XVIII ст. — вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на окраїни держави (Дон, Яїк). Російські збіглі селяни й холопи, що оселились на Дону, теж стали називати себе козаками (Історія СРСР, I, 1956, 150).
 Виборні козаки див. виборний 1; Виписні козаки див. виписний; Городові козаки — козаки, що жили по селах і містах України (крім Запорізької Січі); Запорізькі козаки — те саме, що запоріжці 2; Компанійський козак — те саме, що компанієць; Реєстрові козаки — козаки, що в XVI — першій половині XVII ст. перебували на службі в польського короля.
Вільний козак див. вільний.

2. У дореволюційній Росії з XVIII ст. — представник військового стану, уродженець військових областей (Кубанської, Оренбурзької, війська Донського та ін.), який був зобов'язаний служити в армії за пільгове користування землею. У Харкові.. написав [Я. Г. Кухаренко] драму «Чорноморський побит», в котрій зобразив життя та звичаї кубанських козаків межи 1794-1796 роками (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 49);
//  Рядовий кавалерійської частини, укомплектованої з таких представників. Чи козаки гналися за ними, чи самі отакий переполох зчинили (Андрій Головко, II, 1957, 345).

3. Уродженець колишніх військових областей. Комбат Петров, донський козак і весельчак, і його комісар.. загинули в самій гущавині бою (Олександр Довженко, I, 1958, 208).

4. Парубок, юнак взагалі. — В тебе, козаче, такі дивні карі очі, яких я ще зроду не бачила (Нечуй-Левицький, III, 1956, 291); — Хлопці, козаки мої, в четвертій вже школі бурсакують (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 266);
//  Молодецький, ставний парубок. Семен осміхнувся до себе. — Чим не козак? — сказав він голосно (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 41); — А повернись-но, синку! Козак хоч куди! (Андрій Головко, II, 1957, 266).

5. розм. Відважний, завзятий, хоробрий чоловік; молодець. Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак (Іван Котляревський, I, 1952, 65); Не той козак, що вік проживає та й на лавці помирає, а той козак, що з ворогом в чистім полі слави здобуває... (Яків Качура, Вибр., 1953, 55).

6. Те саме, що козачок 3. Я під тренькіт домашньої музики витанцьовувала козака, метелиці... (Гнат Хоткевич, I, 1966, 64); Хороводи, метелиці, гопаки, козаки, коломийки, гуцулки.. разом з новими танцями складають основу хореографічного мистецтва і в наш час (Мистецтво, 4, 1962, 20).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 209.

Коментарі (1)