КОЗИРО́К, рка, чол.
1. Щиток головного убору
(кашкета, картуза тощо), який виступає півколом над чолом.
Темні очі блиснули на Олесю з-під козирка (Нечуй-Левицький,
III, 1956, 134); Павло просовує крізь риштування руку,
здійма з Явдокима шапку і надіва йому свого картуза
козирком назад (Марко Кропивницький, II, 1958, 385); Ніна привіталася
з шоферому який уважно поглянув на неї з-під великого
козирка засмальцьованої кепки (Олександр Копиленко, Земля.., 1957,
31);
// Щиток для захисту очей, що його надягають
окремо (без головного убору). Газорізальник.. в захиснім
козирку вправно і впевнено веде язичок полум'я по
металу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 179).
♦ Брати (взяти) під козирок — вітати по-військовому,
прикладаючи руку до козирка. Ігор узяв під козирок і,
клацнувши закаблуками, вийшов на привокзальну площу
(Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 119); Порівнявшись з
капітаном, вони [солдати] трахкали ногами, брали під
козирок (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 133).
2. у знач. присл. козирком. Перпендикулярно приклавши до чола долоню. Дід Остап жваво обернувся, долоню до лоба козирком приклав, посміхнувся (Григорій Епік, Тв., 1958, 561); За лісом сідає сонце й сліпить очі. Тому долоні їхніх правиць — козирком над очима (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 37).
3. розм. Те саме, що дашок 1; піддашок. Піднявшись вище, вони побачили, що то не стовп, а високий кам'яний хрест, побілений колись вапном і напнутий зверху дощаним козирком (Олесь Гончар, III, 1959, 10); З козирка високої башти добре видно море, бухту і рівні вулиці Севастополя (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 102).
4. діал. Кашкет, картуз. — Коли б іще хоч новеньку свитку пошили батько та козирок новий купили (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 118).