Словник української мови

КРА́ДЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до красти. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тойді [тоді] оставсь би сиротою З святими горами Дніпро! (Тарас Шевченко, I, 1951, 331);
//  у знач. прикм. Мужики везли крадену пшеницю (Нечуй-Левицький, III, 1956, 171); Старий Щербина, бувало, обдурював на ярмарках.. кучматих румунських циган.., які нерідко з краденими кіньми перебиралися з королівства на Поділля (Михайло Стельмах, I, 1962, 69);
//  у знач. ім. крадене, ного, сер. Чужі речі, привласнені таємно. Плавні були добрим місцем до схованки краденого (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 375).
 Крадене весілля, заст. — таємне одруження без згоди батьків. [Горпина Корніївна:] Так оце у вас крадене весілля, ховане вінчання! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 526); Крадений шлюб — шлюб після викрадення нареченої в батьків.