КРАЯТИ, краю, краєш, недок., перех. і без додатка.
1. Різати що-небудь на шматки, на частини; розрізувати,
розтинати. Грицько виніс із хати буханець хліба і краяв
на кусні (Лесь Мартович, Тв., 1954, 116); Крають плуги для нового
засіву Землю, від ран живоносних щасливу (Максим Рильський,
III, 1961, 230);
// Різати що-небудь взагалі; тяти. Поки
ніж не крає, дерево не грає. А хто вріже глибоченько,
тому заспіває (Леся Українка, I, 1951, 217);
// перен.
Вриватися, врізуватися в простір, у воду тощо. Повітря ..
крає гострий жіночий голос (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 239);
Архип.. спостерігає, як швидкі блискавиці, ламаючись
у всіх напрямках, крають чорну пелену неба (Анатолій Шиян,
Переможці, 1950, 88); Ось вже крають воду весла, Хвиля
легко плеще в борт (Ігор Муратов, Піонер. слово, 1951, 37).
♦ Краяти серце (душу) чиє, кому — завдавати муки,
душевного болю кому-небудь. Жаль гострим ножем
краяв йому серце (Панас Мирний, I, 1954, 324); Думки,
спогади краяли серце Костомарова (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи,
1954, 463).
2. розм. Те саме, що кроїти. Кравець крає, як йому сукна стає (Номис, 1864, № 9899); Пану чоботи він краяв Та купця корив і лаяв (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 177).