в означеннях
Тлумачення, значення слова «красномовний»:

КРАСНОМО́ВНИЙ, а, е.

1. Який володіє красномовністю. Нестямний ляск у долоньки привітав красномовного пана за його річ (Панас Мирний, III, 1954, 389); Красномовний лісник оволодів увагою аудиторії (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 203);
//  Який характеризується доладністю, майстерністю (про мовлення). Нічна пізня доба, чарка горілки.. додають красномовності навіть не красномовній розмові мовчуна о. Мойсея (Нечуй-Левицький, I, 1956, 120);
//  ірон. Який відзначається пишномовністю, але не має глибокого змісту. На простих селянських щитах не було Девізів гучних красномовних (Леся Українка, I, 1951, 354); Шевченко з обуренням відмітає красномовні ліберальні базікання про мирні шляхи ліквідації кріпосництва в Росії (Слово про Кобзаря, 1961, 127).

2. перен. Зрозумілий без слів. Буває час, де потрібніше красномовне мовчання, ніж говірке слово (Нечуй-Левицький, I, 1956, 137); Вигуками й красномовними жестами вони розповідали, що тут уже були руські (Олесь Гончар, III, 1959, 91);
//  Промовистий, виразний (у 2 знач.). Народ давав назви річкам красномовні, сповнені великого змісту (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 90).

3. перен. Переконливий, яскравий. Ти рости, пшенице повна, — красномовна наша міць! (Павло Тичина, I, 1957, 203); Нам приклади свідчать рясні й красномовні: Поспішність — успішності ворогом є (Леонід Первомайський, II, 1958, 358); Факт вельми показовий і красномовний: чудова пісня українського Кобзаря прийшла вперше до білоруського гусляра Янки Купали з рідних фольклорних джерел (Радянське літературознавство, 5, 1958, 53).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 328.

Коментарі (0)