Словник української мови

КРАСУВАТИ, ую, уєш, недок., у чому, чим і без додатка, рідко. Те саме, що красуватися 1, 2, 4. Темний гай вже забув зимування сумне І красує в зеленім наряді (Леся Українка, I, 1951, 93); Гетьман глянув на башти розкішного замку, що красували з-за широкого ставу (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 34); Вони [дівчата] красують, певно, не вінками ж? (Павло Грабовський, I, 1959, 537); Красують пшениці налиті, і буде добрий урожай... (Микола Терещенко, Правда, 1952, 62).
♦ Красувати очі (зір) — вабити, милувати зір. [Олена (бере намисто):] Дороге та блискуче! .. Оця-то блискучість і красує очі, і підкупає розум, і дурить серце (Марко Кропивницький, I, 1958, 472).