Словник української мови

КРЕ́НДЕЛЬ, я, чол. Виріб із тіста (звичайно здобного), формою схожий на вісімку. З борошна [у пекарні] пекли різні паляниці, булки, кренделі, пампушки (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 114).
♦ Кренделі (кренделя) плести (писати, виписувати, виписати і т. ін.) ногами: а) іти хитаючись, різко змінюючи за кожним кроком напрям руху (про п'яного). Дві постаті, обнявшись, плели кренделі по грязюці ногами (Андрій Головко, II, 1957, 91); б) (жарт.) танцюючи, робити незвичні па. Танцював увесь клас. Він саме збирався виписати ногами якогось кренделя (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 62).