КРІПАК 1, а, чол., іст. Особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин. Бжозовський задумав другого дня з сільською поліцією половить своїх кріпаків і вернути додому (Нечуй-Левицький, II, 1956, 202); Між кріпаками ходила таємна чутка про жадану волю (Панас Мирний, III, 1954, 185); Колись поміщик феодал Потоцький даровими кріпаками вергав оці камінні брили (Іван Ле, Право.., 1957, 99).
КРІПАК 2, а, чол., розм., рідко. Міцний тютюн. Закурили дядькового кріпака (Андрій Головко, II, 1957, 30).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 357.