КРОПИТИ, кроплю, кропиш; мн. кроплять; недок.
1. перех. і без додатка. Обливати дрібними краплями,
бризками; оббризкувати. Ухопив [дід] казанок з водою
і, вирвавши жмут трави, почав кропити [бджіл]
(Панас Мирний, I, 1954, 192); Бризки від хвиль.. рясно кропили
палубу (Олесь Донченко, III, 1956, 215);
// Оббризкувати
свяченою водою (під час деяких християнських обрядів тощо).
Романиха голосила над коровою. Кропила.. свяченою водою
(Василь Стефаник, I, 1949, 50); Витягають [ченці] .. воду. Почали
нею кропити прочан (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 79);
// перен., розм. Бити; стріляти. — Це ти тут свекор
над усіма! — почала вона віником кропити Макара
(Степан Васильченко, I, 1959, 166); [Богун:] Вже починають
[вороги] кропити нас. Треба б і нам з гармат почати
(Олександр Корнійчук, I, 1955, 248);
// перен., жарт. Дошкульно
лаяти, шпетити. Вона йому вичитувала, .. вона кропила
його (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 11).
2. тільки 3 ос., неперех., рідко. Падати дрібними краплями (про дощ); накрапати. Кропив дрібний січений дощик (Яків Качура, II, 1958, 290).