КРОТЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до кріт. Прозорий перший
туман злегка засивівся по вибалках, рясно всипаних
горбиками підземних кротячих поселень (Олесь Гончар, III,
1959, 306); Висока щось кричала.., аж її роток манячив
здалеки, неначе кротяча нора (Нечуй-Левицький, I, 1956,
474); * Образно. Кротячі підсліпуваті халупи, завалені
гноєм дворища воно [сонце] безжалісно виставляло на
показ чи посміховисько (Михайло Стельмах, II, 1962, 113);
//
Пошитий із хутра крота. Кротяче манто.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 367.