Словник української мови

КРОТЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до кріт. Прозорий перший туман злегка засивівся по вибалках, рясно всипаних горбиками підземних кротячих поселень (Олесь Гончар, III, 1959, 306); Висока щось кричала.., аж її роток манячив здалеки, неначе кротяча нора (Нечуй-Левицький, I, 1956, 474);  * Образно. Кротячі підсліпуваті халупи, завалені гноєм дворища воно [сонце] безжалісно виставляло на показ чи посміховисько (Михайло Стельмах, II, 1962, 113);
//  Пошитий із хутра крота. Кротяче манто.