КРУ́ЧА, і, жін.
1. Високий стрімкий берег; урвище.
Сонце саме сходить з-за Дніпрової кручі (Марко Вовчок, I,
1955, 92); Круча сажнів у два заввишки круто уривалася
згори і спадала у воду (Борис Грінченко, I, 1963, 352); На високій
кручі над Дністром догоряло Тарасове вогнище (Олександр Довженко,
I, 1958, 276);
// Крута, майже прямовисна гора.
Тисячі тронів упало.., але титанова [Прометея] круча
стоїть (Леся Українка, I, 1951, 190); Бульдозери зрізали
кручу, розрівнюючи майбутнє подвір'я (Микола Руденко, Остання
шабля, 1959, 22).
2. рідко. Глибоке місце в річці. Кругом вода, — кругом.. чорніють безодні кручі... (Панас Мирний, III, 1954, 232); Попав у кручу та й утоп (Словник Грінченка).