Словник української мови

КРУТЬ-ВЕ́РТЬ, присудк. сл., розм. Уживається на позначення швидких, рвучких рухів, раптових поворотів у різні боки. Комар круть-верть — на ніс присів, — Лев клацнув, не вловив (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 133); Скільки б не тримав [Яків Степанович] у руці [пташку], все головою — круть-верть (Літературна Україна, 2.IV 1968, 4);
//  перен. Спритно діючи, досягати чогось. Хапко — круть-верть і вже в нашому повіті, під Маківцями (Марко Вовчок, VI, 1956, 275).
♦ Хоч круть-верть, хоч верть-круть — те саме, що Хоч (чи) круть, хоч (чи) верть (див. круть). Я вже і сюди і туди, а воно хоч круть-верть, хоч верть-круть — все одно (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 50).