КРУТОРО́ГИЙ, а, е.
1. Який має дуже загнуті, сильно вигнуті, закручені роги. Дивимось, а се чумаки з гори йдуть. Воли все сиві-половії та круторогі, а ярма мережані (Марко Вовчок, I, 1955, 58); Ясь грав, і раптом круторогий баранець-ватажок почав вибрикувати ногами (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 40); * Образно. І з неба місяць круторогий туманно дивиться в вікно (Володимир Сосюра, II, 1958, 143).
2. у знач. ім. круторогі, гих, мн., нар.-поет. Воли. Отак вона вишивала, У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чумак з дороги (Тарас Шевченко, I, 1963, 252); Широким.. шляхом тягнеться валка чумацьких маж. Круторогі ступають поважно (Володимир Самійленко, II, 1958, 360); Щодень меншало в гуртах круторогих, щодень більшало волячих шкур на возах (Олесь Гончар, II, 1959, 117).