КРУТИТИ, кручу, крутиш, недок.
1. перех. і неперех.
Надавати чомусь обертового руху; обертати.
* У порівняннях. Стіни.. закрутилися, заходили ходором,
мов хто навсправжки крутив їх перед його.. очима
(Панас Мирний, I, 1954, 325);
// Рухаючи корбою тощо,
примушувати знаряддя, механізм і т. ін. діяти. Василь узявся
допомагати батькові крутити січкарню (Степан Чорнобривець, Потік..,
1956, 353);
// Тримаючи що-небудь, раз у раз
змінювати його положення (від ніяковості, нерішучості
тощо). Сидить [поет] за столом, крутить в руках
перо над білим аркушем паперу; крутить довго, але
папір все зостається білим (Леся Українка, I, 1951, 298);
Погасян крутив ложку, не знав, що робити: захищати
Чумаченка чи чекати, що буде далі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
323);
// чим. Швидко повертати з одного боку в інший.
Іван витріщав на Соломію очі і крутив.. цапиною
борідкою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 378).
♦ Крути, Гаврило, фам. — уживається під час
заохочення, спонукання до дії, вчинку; Крутити
веремію див. веремія; Крутити [вертіти] на всі боки —
довго розмірковувати над чим-небудь, змінюючи
щось, домагаючись результатів. Увесь вечір складав
розклад лекцій, крутив, вертів на всі боки — нічого не
виходе [виходить] (Степан Васильченко, IV, 1960, 18); Крутити голову
кому — дурити, морочити; збивати з пантелику когось.
Як не вміє діла робить, то береться другим голову
крутить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 389); Їй одне
задоволення — крутити голови хлопцям (Олесь Гончар, Тронка, 1963,
40); Крутити головою: а) заперечувати що-небудь
порухом голови з одного боку в інший. Артем крутив
головою: не вірив Павлові (Андрій Головко, II, 1957, 419);
б) добре думати, мізкувати. — Тут треба багато
міркування, треба добре головою крутить! (Нечуй-Левицький,
III, 1956, 320); Крутити мозком (мізками) — добре
думати, мізкувати. Виходить, ще краще треба крутити
мізками, щоб когось перехитрити (Михайло Стельмах, II, 1962,
24); Крутити носом див. ніс; Крутити роман (любов)
з ким — мати з кимось інтимні стосунки або
фліртувати. — Звичайно, ти .. романів по госпіталях не крутив,
прапор свого кохання тримав високо (Олесь Гончар, I, 1954,
72); Крутити фільм (кінокартину) — демонструвати
кінофільм. Він сьогодні вперше крутитиме кінокартину
в Зворині (Михайло Томчаній, Закарп. опов., 1953, 19);
Крутити хвостом — хитрувати, лукавити, лицемірити.
— Він [Оксен] хитрий. Любить хвостом крутити
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 161).
2. перех. і неперех. Утворювати коловерть, вир;
вирувати (про воду, течію). Розвісила [верба] .. віти
над темною кручею, де вода, мов кип'яток у горшку,
крутила (Панас Мирний, IV, 1955, 170); — Течія тут
крутить, як циган решетом, — озвався дід Коваль (Сава Голованівський,
Тополя.., 1965, 207);
// безос. Водою чортзна-як
крутило, Що трохи всіх не потопило (Іван Котляревський, I, 1952, 87);
// Здіймати сніг, пил і т. ін.; курити, сильно дути (про
вітер, заметіль). Із повислих хмар сипле сніг, та вітер
рве його і крутить у скаженім танці (Іван Франко, VII, 1951,
416); У полі знову гуде сніг.. Крутить хурделиця
(Іван Микитенко, II, 1957, 306);
// безос. На третій [день]..
як почало крутити, .. то й пса жалко було вигнати
з хати, не те, що пускатися.. в дорогу (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 127); Схилялися трави на березі. Пилом крутило
(Леонід Первомайський, I, 1958, 213).
Крутити заметами див. замет.
3. перех. Туго звивати, скручувати що-небудь;
сукати. Хто жне, хто перевесла крутить, .. хто носить
снопи (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 147); Жінки й діти крутили
ужви (Іван Франко, VI, 1951, 108); Півста кремезних..
заробітчан м'яли.. коноплі й крутили мотузки (Юрій Смолич,
II, 1958, 28);
// Вивертати, заламувати, завдаючи
болю. Цькують його собаками, Крутять назад руки І
завдають козакові Смертельнії муки (Тарас Шевченко, II,
1963, 152); Учитель не стільки вчив, скільки крутив
за вуха та бив по плечах (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 27);
* Образно. Серце у бідолахи билося сильно, голод крутив
кишки (Іван Франко, IV, 1950, 92);
// Туго завивати,
обгортаючи чимось (переважно про цигарку). Олена, мати
Василька, крутила голубці на вечерю (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
78); Вийняв [Славко] тютюн, крутив папіроси (Лесь Мартович,
Тв., 1954, 245); Сіли в кімнаті на крісла й лутки,
Крутять [переселенці] махорочні самокрутки (Андрій Малишко, За..
морем, 1950, 46);
// Підкручувати, підгинати (волосся,
вуса); укладати. — О, ми розворушимо ваш Богуслав! —
гукнув Казанцев, крутячи вуса (Нечуй-Левицький, III, 1956,
137); Здається, тільки й жде [Тоня] атестата зрілості,
щоб уже ні від кого не залежати і вільно крутити
собі зачіски, які захоче (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 33).
♦ Волам хвости крутити див. віл; Хоч мотузки
крути з кого — хтось надмірно розчулений, лагідний,
піддатливий до всього. Почала Хівря Наталцю..
голубити. Розумна дитина зараз розібрала, що тепер
з матері хоч мотузки крути, і.. виговорила їй за те,
що її побили (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 113).
4. неперех., перен., розм. Хитрощами ухилятися від
відвертої відповіді, розмови, прямої дії. Не крути,
бо перекрутиш (Номис, 1864, № 5868); [Сидір:]
Так, так, голубчику. Нічого тут крутить і сюди,
і туди: у нас є свідки, що ти коней віддав злодіям!
(Карпенко-Карий, I, 1960, 43).
♦ Крутити словами — говорити неправду;
обдурювати, обманювати. — Ей, дівчино, щось ти крутиш
словами, — гірко заговорив Корній (Леся Українка, III, 1952,
566); Як не крути [як не верти], а... — що не роби,
як не хитруй, нічого не вдієш. [Коваль:] Не раз
подякує Січ-мати старому Ковалеві, що вигодував такого
молодця... Як не крути, як не верти, а не вдержиш дома
(Марко Кропивницький, V, 1959, 11); Отже, як не крути, а головою муру
не проб'єш (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 77).
5. неперех., ким, перен., розм. Розпоряджатися
ким-небудь за власним розсудом; верховодити. Хоч жменька
старшини, ніби й танула в морі голоти, але крутила
вона нетягами, як хотіла (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957,
406); — На шахти йду! — гукав Карпо й дружині.
— Годі мною крутити, як циган сонцем! (Юрій Яновський,
Мир, 1956, 235);
// Знущатися над кимось.
[Явдоха:] Іноді живий жаль бере, як почнуть отими
людьми крутити (Панас Мирний, V, 1955, 151).
6. неперех. Чинити щось на свій лад, часто для
власної вигоди. Я кручу по-своєму, а вона [кума] розкручує
по-своєму (Нечуй-Левицький, III, 1956, 252); Писарчук та
староста крутять так, щоб ік своїй вигоді повернути
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 260);
// Чинити щось не по правді,
кривдячи когось. — В своїй калитці тримав [пан]..
і суддю, і засідателів, і землеміра.. А ті вже крутили,
як пан хотів (Михайло Стельмах, I, 1962, 272).
7. тільки 3 ос., неперех., перен. Викликати тривале
відчуття болю, який періодично то посилюється, то
послаблюється. У бабусі сильно зуби крутили (Остап Вишня,
II, 1956, 60); — Копав [Мефодій] колись [колодязі],
а тепер уже у відставку вийшов: ноги дуже крутять...
(Олесь Гончар, Таврія, 1952, 202);
// безос. Навесні білила
[Горпина] полотно — почало у неї руки крутити (Грицько Григоренко,
Вибр., 1959, 146);
// розм. Хвилювати, турбувати (про
думки, почуття тощо). Він усе її.. сватає. Вона й не
дивиться. Журиться, тужить! Усякі думи її крутять
(Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 518).
♦ Крутити в носі — спричиняти неприємне
враження, відчуття від чогось. Спершу все те крутило у носі, —
вона [Оришка] оддавала людям свою долю, .. а як не
стало чого збувати, .. почала і не таке їсти
(Панас Мирний, IV, 1955, 32).