КРИХКИ́Й, а, е.
1. Який легко кришиться,
розсипається. Земля була грудчаста й крихка (Юрій Смолич, II,
1958, 92); Весь ліс — в інеї, в крихкому, казково
розкішному уборі (Олесь Гончар, II, 1959, 136); * Образно. Те
слово.. було якесь легке, крихке, порожнє (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 287); Все виявилося крихким у житті Семена
Архиповича Шульги (Натан Рибак, Час, 1960, 404);
// Який
не відзначається міцністю; трухлявий (про дерево
тощо). Вітер.. сторуко ухопив дерево за крихкий
стовбур (Григорій Епік, Тв., 1958, 166).
▲ Крихкий метал — метал, що не піддається
куванню, кришиться при ударі.
2. перен. Те саме, що крихкотілий; тендітний. Орест Білинський.. дивувався, що вона, така тендітна, така крихка, вродила аж п'ятеро.. здоровенних істот (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 175); Виснажлива хвороба зробила його якимось крихким, тендітним — в обличчі ні кровинки, руки, мов тріски (Олесь Гончар, II, 1959, 132).