в означеннях
Тлумачення, значення слова «криниця»:

КРИНИ́ЦЯ, і, жін.

1. Глибоко викопана й захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі; колодязь. Марія встала та й пішла З глеком по воду до криниці (Тарас Шевченко, II, 1953, 310); Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць (Андрій Головко, II, 1957, 182);  * Образно. — Я б радив тобі.., любчику, закинь.. нинішню пригоду в криницю забуття (Іван Франко, III, 1950, 242);  * У порівняннях. Матерні сльози, як криниця: не спити її, не вилити (Юрій Яновський, I, 1954, 13).
Каламутити воду в криниці див. каламутити.

2. рідко. Те саме, що джерело 1. Між коренем пробилася Глибока криниця; Дзюрчить з неї.. Холодна водиця (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 154); Самородних криниць чимало в землі.

3. чого, перен. Джерело (у 2 знач.), скарбниця чого-небудь. І коли через віки невідомий митець знову припаде устами до незглибимої криниці життєвого й художницького подвигу Тараса Шевченка, то й тоді зачерпне він звідти снаги для свіжого слова (Вітчизна, 12, 1964, 191).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 348.

Коментарі (0)