Словник української мови

КРИВДИТИ, джу, диш, недок., перех. Робити комусь кривду (у 1 знач.). Козаки його [пана] стереглись, як огню, і обходили, бо тяжко їх кривдив (Марко Вовчок, I, 1955, 41); З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили (Василь Стефаник, I, 1949, 173); Вони [бійці] не кривдили старого, і.. кожний закликав Ференца до свого казанка (Олесь Гончар, III, 1959, 229);
//  також без додатка, рідко. Ображати, обмовляти. А то люди, як почули, що старостів заслав, стали кривдити, що кульгава та всякі поговірки пустили (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 295).