Словник української мови

КУЧКА 1, и, жін., рідко. Зменш. до куча 1. Вже скільки він не потрощив [поїв] корінців [хріну], а кучка ні трошки не позначилась (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 477); Парубки зібрались у кучку і впівголоса співають якоїсь пісні (Марко Кропивницький, II, 1958, 401).
 Могутня кучка — група прогресивних російських композиторів другої половини XIX ст., що боролися за розвиток національної музичної культури. І передвижники, і «могутня кучка» войовничо боролися, маючи такого глашатая, як Стасов, за життєву правду, за реалізм (Максим Рильський, III, 1956, 12).

КУЧКА 2, и, жін. Зменш. до куча 2. Хата, до котрої ми зайшли, то була напіврозвалена стара кучка, житло старого діда жебрака (Іван Франко, I, 1955, 70).