Словник української мови

КУЧМА́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що кошлатий. Денис, повернувши кучмату голову до тепла, спить на кожусі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 15); З-за рогу, заступаючи кучматою шапкою сріблясту підківку місяця, показується чоловіча постать у кожусі (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 285);  * Образно. Їх [верби] восени пообрубували, і тепер із їх кучматих голів виростали нові тонкі паростки (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 25);
//  З кошлатим волоссям. Щербина, бувало, обдурював.. і кучматих румунських циган-переводчиків, які нерідко з краденими кіньми перебиралися з королівства на Поділля (Михайло Стельмах, I, 1962, 69).