КУ́ЦИЙ, а, е.
1. Недостатньої довжини; короткий
(про одяг і т. ін.). Ой гуць-гуці! сорочечки куці; будем
робити, щоб приточити (гуцаючи дитину) (Номис,
1864, № 9259); Ой ти козаче чорноусий! Чого в тебе
жупан куций? (Володимир Самійленко, II, 1958, 16); Просто з роботи
зайшов Пузанов — в мазуті, в куцій обтріпаній своїй
шинелі (Олесь Гончар, IV, 1960, 76); Піл був таким куцим,
що на ньому тільки й можна було спати, скрутившись
клубком (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 215);
// Про деякі
частини тіла. Вгляділа [Олеся] його куций ніс і
смуглявий вид і зітхнула (Нечуй-Левицький, III, 1956, 128); Варивон
хитрувато закручував куцими пальцями цигарку
(Михайло Стельмах, II, 1962, 326); Була куца, як робити, Була
довга, як просити, У нього рука (Іван Нехода, Казки.., 1958,
35).
2. Короткий або обрубаний (про хвіст). Зачепившися за дріт куцим хвостом, колисався [чорт] на йому (Володимир Самійленко, II, 1958, 236); У всьому корова як корова — і ноги на місці, і роги круті, а ось хвіст — куций (Олесь Донченко, VI, 1957, 143); Коник, запряжений у лінійку, тюпав собі потиху, відганяючись куцим хвостом від набридливих мух (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 73).
3. Те саме, що куцохвостий. Приймакові так, як
тому куцому собаці (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 317); Куце
й нещасне мале зайченя В кожному вірші танцює
щодня (Степан Олійник, Вибр., 1959, 173);
// у знач. ім. куций,
цого, чол. Тварина з коротким або обрубаним хвостом.
Далеко куцому до зайця! Заєць стрибає, куций бігає,
та не поймає (Номис, 1864, № 5436); — А щоб була
доладна рада, — Пускать на раду всіх хвостатих,
А куцих не пускать (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 89); — Збирався
куций іти на ведмедя, та з переляку подох, — сказав
Берник (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 121);
// Чорт.
[Сестра Серахвима:] 5 садку, як рвонеться
вона [Юліана], видно куций їй силу придав таку, що
ми так і розскочилися з сестрою Мархвою (Панас Мирний,
V, 1955, 116); — Ти де, дівчисько, так свою пику
засмальцювала? — пожартував Гнат, — У самісінькому
пеклі, бігала до куцих, щоб вони прийняли тебе в свою
компанію, — зі сміхом відскакує від нього наймичка
(Михайло Стельмах, II, 1962, 347).
4. Який триває недовго; короткочасний. Звичайно, Євфросинія Лук'янівна розуміла Євгенію Кузьмівну з її куцим вдовиним щастям (Іван Сенченко, Опов., 1959, 130); — Вже вечір, — схаменулася Леся з почуттям страху в серці. День тепер куций, мов заячий хвіст (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 97).
5. розм. Низького зросту; малий. Нема ні пекла, ані раю, Немає й бога, тілько я! Та куций німець узловатий (Тарас Шевченко, I, 1951, 332); Найбільше уподобався їй Пищимуха. Чи, може, через те, що вона була куца, а він — саженного росту (Панас Мирний, IV, 1955, 361); З куцої Тоськи виявився неабиякий гребець, навіть проти води (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 35).
6. перен., розм. Надто обмежений; недостатній. Нині ми дістали врешті закон про волю друку. Хоч який він там поганенький та куций (відноситься лише до періодичних видань), а все ж для нас він має велике значення (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 285); Розквіт демократії в соціалістичних країнах і все більше згортання й без того куцої демократії в країнах капіталізму — такі дві протилежні лінії в політичному розвиткові сучасного світу (Комуніст України, 5, 1966, 28).