в означеннях
Тлумачення, значення слова «куций»:

КУ́ЦИЙ, а, е.

1. Недостатньої довжини; короткий (про одяг і т. ін.). Ой гуць-гуці! сорочечки куці; будем робити, щоб приточити (гуцаючи дитину) (Номис, 1864, № 9259); Ой ти козаче чорноусий! Чого в тебе жупан куций? (Володимир Самійленко, II, 1958, 16); Просто з роботи зайшов Пузанов — в мазуті, в куцій обтріпаній своїй шинелі (Олесь Гончар, IV, 1960, 76); Піл був таким куцим, що на ньому тільки й можна було спати, скрутившись клубком (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 215);
//  Про деякі частини тіла. Вгляділа [Олеся] його куций ніс і смуглявий вид і зітхнула (Нечуй-Левицький, III, 1956, 128); Варивон хитрувато закручував куцими пальцями цигарку (Михайло Стельмах, II, 1962, 326); Була куца, як робити, Була довга, як просити, У нього рука (Іван Нехода, Казки.., 1958, 35).

2. Короткий або обрубаний (про хвіст). Зачепившися за дріт куцим хвостом, колисався [чорт] на йому (Володимир Самійленко, II, 1958, 236); У всьому корова як корова — і ноги на місці, і роги круті, а ось хвіст — куций (Олесь Донченко, VI, 1957, 143); Коник, запряжений у лінійку, тюпав собі потиху, відганяючись куцим хвостом від набридливих мух (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 73).

3. Те саме, що куцохвостий. Приймакові так, як тому куцому собаці (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 317); Куце й нещасне мале зайченя В кожному вірші танцює щодня (Степан Олійник, Вибр., 1959, 173);
//  у знач. ім. куций, цого, чол. Тварина з коротким або обрубаним хвостом. Далеко куцому до зайця! Заєць стрибає, куций бігає, та не поймає (Номис, 1864, № 5436); — А щоб була доладна рада, — Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 89); — Збирався куций іти на ведмедя, та з переляку подох, — сказав Берник (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 121);
//  Чорт. [Сестра Серахвима:] 5 садку, як рвонеться вона [Юліана], видно куций їй силу придав таку, що ми так і розскочилися з сестрою Мархвою (Панас Мирний, V, 1955, 116); — Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? — пожартував Гнат, — У самісінькому пеклі, бігала до куцих, щоб вони прийняли тебе в свою компанію, — зі сміхом відскакує від нього наймичка (Михайло Стельмах, II, 1962, 347).

4. Який триває недовго; короткочасний. Звичайно, Євфросинія Лук'янівна розуміла Євгенію Кузьмівну з її куцим вдовиним щастям (Іван Сенченко, Опов., 1959, 130); — Вже вечір, — схаменулася Леся з почуттям страху в серці. День тепер куций, мов заячий хвіст (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 97).

5. розм. Низького зросту; малий. Нема ні пекла, ані раю, Немає й бога, тілько я! Та куций німець узловатий (Тарас Шевченко, I, 1951, 332); Найбільше уподобався їй Пищимуха. Чи, може, через те, що вона була куца, а він — саженного росту (Панас Мирний, IV, 1955, 361); З куцої Тоськи виявився неабиякий гребець, навіть проти води (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 35).

6. перен., розм. Надто обмежений; недостатній. Нині ми дістали врешті закон про волю друку. Хоч який він там поганенький та куций (відноситься лише до періодичних видань), а все ж для нас він має велике значення (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 285); Розквіт демократії в соціалістичних країнах і все більше згортання й без того куцої демократії в країнах капіталізму — такі дві протилежні лінії в політичному розвиткові сучасного світу (Комуніст України, 5, 1966, 28).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 422.

Коментарі (0)