КУЛА́К, а, чол.
1. Кисть руки з зігнутими і
притиснутими до долоні пальцями. На пні сиділа молодиця,
Підперши щоку кулаком (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 55); —
Отаким нам треба бути, — стисне й покаже тугий, як
вилитий, ковальський кулак, — а ми поки що он які, —
розіжме кулак зовсім (Андрій Головко, II, 1957, 408); Калина
ловить у клітці гарненького чижика і питає, скільки
у хлопця грошей. Той розтулив кулак і показав
карбованця (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 24); * У порівняннях. Гливи
такі, як кулак (Номис, 1864, № 14034); Попенко,
запихаючись булкою на увесь рот, так що за обома
щоками його наче два кулаки стриміло, усміхнувся
очима (Панас Мирний, I, 1954, 331);
// Про кисть руки,
стиснену для удару. Я мав нечоловічу силу; кулаком, як
довбнею, вбивав вола, здержував у млині шестірню
(Олекса Стороженко, I, 1957, 349); Навіть в сні його [наймита] лякає
Ґаздівський кулак! (Іван Франко, XIII, 1954, 180); * Образно.
— Вчора більше кулаки говорили.. А в кулаці небагато
розуму (Михайло Стельмах, I, 1962, 543);
// перен. Про удар
стиснутою кистю руки. Він не давав наплювати собі
в кашу, сам себе обстоював і за кожний кулак віддавав
з процентом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 441); — Ну, давай
навкулачки, — сказав Тарас, засукавши рукави. —
Подивлюся я, що за митець у кулаці (Олександр Довженко, I, 1958,
218).
♦ Бити в кулаки; Ударяти (ударити) кулаком об
(в) кулак — погрожувати кулаками. Вона знову
починала кричати, сваритись, у кулаки бити (Панас Мирний,
IV, 1955, 82); Крикнула, аж завищала Кайдашиха
і вдарила кулаком об кулак під самим носом у Карпа
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 299); Олександра скочила до Гната
і вдарила кулаком в кулак (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 29);
Затиснути в кулак див. затискати; Збирати (зібрати) сили
в кулак; Збиратися (зібратися) в кулак — збирати
всі сили, всю волю. Краще нехай сам вистоїть, сам
збере в один кулак свої сили, переконається у своїй
правоті (Натан Рибак, Час, 1960, 497); Іноді Чернишеві
здавалося, що ворогові зараз видно все, до зірки на його
пілотці.. А переборовши химеру, зачувши поблизу знайоме
сопіння, знову збирався весь у напружений кулак і повз
далі (Олесь Гончар, III, 1959, 49); Кидатися (кинутися,
соватися, сунутися) з кулаками (кулаком) до кого, на кого —
намагатися побити кого-небудь. Захлипуючись потоком
лайки, кинулась [матушка] із кулаками на «зухвалу
вчительку» (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 307); Хомашенко з
кулаками кинувся до Василя, але шлях йому перегородив
Михась (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 279); До неї з кулаком
совався [Бахус] (Іван Котляревський, I, 1952, 97); Кайдашиха
кричала й совалась з кулаками до Палажки (Нечуй-Левицький, II, 1956,
339); На кулаки викликати — викликати на бійку.
На кулаки став викликати [Дарес] І перебійця визивати,
Кричав, опарений мов пес (Іван Котляревський, I, 1952, 93);
Позіхати в кулак — приховувати позіхання. Панна
Анеля куталась в хустку, позіхала в кулак і на
мене не звертала уваги (Михайло Коцюбинський, II 1955, 248);
Показувати (показати) кулак; Грозити (сваритися)
кулаком (кулаками); Трясти (трусити, труснути)
кулаком (кулаками) — робити погрозливий жест
(погрозливі жести). Охоплений нових надій тремтінням — А
смерть уже на чоло клала знак, — Він небу, гордий,
показав кулак (Максим Рильський, I, 1960, 329); Багато людей
схоплюється на лавки, грозять кулаками. Чутно тільки
найдужчі голоси (Леся Українка, II, 1951, 530); — Я тобі позаглядаю,
— свариться кулаком їй услід Прокіп (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 20); — Все-таки я їм не здамся! — труснув кулаками
Руденький: що їм таке я, насмішка? (Павло Тичина, I, 1957,
237); Сміятися (пхикати, пхикнути) в кулак —
приховувати сміх. Михайло сміявся в кулак,
одвернувшись назад, а Жабі лічила малеч (Олесь Досвітній, Вибр.,
1959, 54); Писарці пхикнули в кулак, але не
могли вдержатись, і гучний регіт залунав по хаті
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 38); Схопитися на кулаки —
розпочати бійку. Серед двору зійшлися двоє: бородай-мотузяр
і дебелий городовик. Вони схопилися на кулаки
(Юрій Смолич, II, 1958, 29); Тримати в кулаку (кулаці)
кого, що — повністю підкоряти собі кого-, що-небудь.
[Ромодан:] А чого ви мовчали? Чому не виступили
тут або в Києві? [Дремлюга:] Легко сказати!
А потім що? Він таку атмосферу створив, усіх у
кулаці тримав... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 294); Трубити в
кулак див. трубити; Хлипати в кулак —
приховувати сльози. Сама з царицей горювала, І сльози
рукавом втирала, І хлипала собі в кулак (Іван Котляревський, I,
1952, 85).
2. перен. Зосереджене ударне угруповання військ.
На півдні передбачалось створити міцний кулак і
розбити ворога, прорвавши його фронт за допомогою
механізованих і моторизованих частин вкупі з кількома
кінними полками (Микола Трублаїні, I, 1955, 56).
♦ Збирати в кулак кого — згуртовувати
кого-небудь. — За Батьківщину! Вперед!.. З якоюсь
особливою силою і значимістю прозвучала вона [фраза] їм тут,
збираючи всіх у кулак (Олесь Гончар, III, 1959, 118);
Збиратися (збиватися, складатися і т. ін.) в кулак —
збиратися докупи; згуртовуватися. Вони воліли бути
вкупі всі до кінця і тислися до Сагайди, збивалися навколо
нього в один закривавлений кулак (Олесь Гончар, III, 1959,
146); У наше життя ввійшла якась свіжа хвиля,
розрізнений колектив почав складатися в один кулак (Юрій Збанацький,
Малин. дзвін, 1958, 178).
3. спец. Деталь машини у формі виступу, що поштовхами приводить механізми в рух. [Кукса:] Ну, як ти даси їм ради? Це ж не те, що там, як бува у млині, що-небудь поламається, кулак чи порплиця: цюк раз, цюк удруге — і полагодив! (Марко Кропивницький, I, 1958, 175); Зараз в інституті створюється система програмного керування фрезерним верстатом, який виготовлятиме об'ємні кулаки (Наука і життя, 12, 1962, 22).
4. діал. Жменя чого-небудь; верчик. Він зупиняє коняку, кидає їй кулак сіна (Іван Франко, VIII, 1952, 340).