КУМ 1, а, чол.; мн. куми, кумів.
1. Хрещений батько по
відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері;
батько дитини по відношенню до хрещеного батька і
хрещеної матері. Був у нього.. приятель, цилюрик, та
ще й Марусин кум, вона в нього аж трьох діточок
хрестила (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 82); [Ковшик:] Опишіть,
будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього
таке розкажу... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 209); Жили в лугах та
ярах віками. Кого не візьми — рідня: кум, сват, брат,
племінник (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 369).
Куми — кум і кума разом. — Неси ж [дитину]
в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище...
(Тарас Шевченко, I, 1951, 314); Стрічні куми — перші зустрічні,
яких запрошують бути кумами. — Ви б, Олексію
Івановичу, стрічних кумів узяли, — радять йому добрі
приятелі (Панас Мирний, IV, 1955, 22); Просити (кликати) в
куми — запрошувати бути кумом або кумою. — Я тебе до
себе в куми прошу... Чув? У куми! Бог послав мені сина.
Прошу тебе охрестити (Панас Мирний, IV, 1955, 225); Хто
не чув її .. пісень на весіллях та артільних святах?
Хто не кликав її у куми? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 425).
2. заст. Приятель (у звертанні). — Гей, куме! — гукає Хома до Романа Блаженка. — Ходіть-но до мене персиків їсти (Олесь Гончар, III, 1959, 128).
3. нар.-поет. Епітет вовка в казках, байках. Ніхто не бачив, тільки зорі, Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 107).