в означеннях
Тлумачення, значення слова «кумир»:

КУМИ́Р, а, чол.

1. Статуя, якій язичники поклоняються як божеству; ідол. [Годвінсон:] Зробить кумир з поганки, ледащиці — се ж гірший гріх! Адже він тим порушив господню заповідь страшну, велику (Леся Українка, III, 1952, 75); — Відаю, — дивиться вона на образ Христа, — і знаю, що іде Христос по Русі, призріває багатого, убогого і мене, княгиню. Але повергнути кумири й хрестити всіх людей моїх не можу (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 57);
//  заст. Статуя взагалі. [Кембль:] Бачиш, портрети лиш мальовані бувають, все ж ліплене і різьблене — кумир, а не портрет (Леся Українка, III, 1952, 31).

2. перен. Той, хто служить предметом захоплення, поклоніння. [Шалімов:] Я бачу, ти тут не нудьгуєш без мене. Швидко знайшла собі кумира. Поряд, під самим боком (Іван Кочерга, II, 1956, 30); Невдячні глядачі на час його й забули, як те й буває подеколи з черговим кумиром юрби (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 239); У всякого молодого актора чи актриси звичайно є свій кумир, якому він беззастережно віддається всім серцем і таємно чи явно схиляється перед ним. Таким кумиром для мене був видатний актор українського театру Василь Юрчак (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 8).
 Зробити (створити і т. ін.) [собі] кумир (кумира) — визнати кого-, що-небудь єдино достойним поклоніння. Всю любов, жагу молодого серця він віддав синові, створивши живого кумира (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 50).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 398.

Коментарі (0)