в означеннях
Тлумачення, значення слова «куниця»:

КУНИ́ЦЯ, і, жін.

1. Дрібна хижа тварина родини куницевих з цінним пушистим хутром. Раз над ранок чує тітка: щось так стогне під дверми! Що се? чоловік, чи кітка, чи куниця між курми? (Осип Маковей, Вибр., 1954, 410); Найстрашніший для неї [білки] ворог — куниця. Хижа звірина, що й по деревах лазить і в вузеньке дупло прослизне (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 105);
//  Хутро цієї тварини. Згодом інший, місцевий купець майже силоміць упхав йому пальто, підбите куницями (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 55).

2. перен., нар.-поет. Наречена. Постукали і раз, і вдруге, і утретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю, як і поперед сього було (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 71); Вони ж, старости, так доладно говорять: — Звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у хату та й сів у кімнату, тут мусимо його піймати. Тут сховалася наша куниця (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 27).

3. іст. Плата князеві, поміщикові тощо за шлюб. Стануть розказувати, ..як ніхто ні женився, ні заміж не йшов, не заплативши куниці... (Панас Мирний, II, 1954, 86); — Скрізь немає добра, бо панів багато, — сказала Катерина. — А певне, що так, приміром, наш сотник, прийдеш до нього з проханням, поклін клади, аж два червоних, та ще й курку, та ще й качку, а весільну куницю, аж п'ять злотих (Петро Панч, III, 1956, 169).

4. іст. Грошова одиниця. Захар Беркут, прийшовши до нього, обіцяв йому десять куниць плати, щоб навчив його своєї примови (Іван Франко, VI, 1951, 35).

5. рідко. Волоть очерету. По той бік очерет стояв чорною стіною, стиха похитуючи червонуватою куницею, злегка шелестячи пожовклим листом (Панас Мирний, IV, 1955, 23); Дніпрові плавні. Позолота сонця на стиглих куницях очерету. Постріл (Григорій Епік, Тв., 1958, 598).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 399.

Коментарі (0)