КУ́ПА, и, жін.
1. Велика кількість чого-небудь
складеного, зсипаного горою в одному місці; гора (у 2 знач.).
Сніжинки.. крутилися, збивалися в купу, і та купа
росла, більшала і, наче стовп, піднімалася вгору
(Панас Мирний, IV, 1955, 303);
// Велика кількість яких-небудь
предметів, складених один на одний. Зверху, на високій
купі [дров], лежала біля самої стіни здоровенна вербова
колода (Борис Грінченко, I, 1963, 421).
Димові купи — купи бадилля з перегноєм і т. ін.,
які спалюють для захисту рослин від приморозків.
Ефекту в боротьбі із заморозками можна досягти,
спалюючи димові купи (Хлібороб України, 10, 1965, 14);
Зносити (зсипати і т. ін.) на (в) купу —
згромаджувати що-небудь горою в одному місці. Максим і Яків
привезли перший віз і зсипали пісок на купу (Леся Українка,
III, 1952, 663); Уляна зривала на городі гарбузи,
плутаючись в довгому огудинні, зносила на купу (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 396); Лежати купою (купами) — бути
складеними один на одний. Сонце пригріває, всюди по узліссю
лежать купами зимові селянські шкури — в самих
сорочках ходять по полю дядьки (Олесь Гончар, II, 1959, 221);
Ловчі купи — купи бур'яну для приманювання й
виловлювання сільськогосподарських шкідників. Ловчі
купи розміщують ранньою весною по краях
бавовникового поля на відстані не менше як 20 м одну від одної
(Технічні культури, 1956, 265).
♦ Змішувати (змішати) в одну купу — не
розбираючи, без достатнього обґрунтування змішувати
різні речі. — Ну, добалакався до краю. Коли вже
справника з заробітчанами змішав в одну купу — далі
йти нікуди. Досить! (Андрій Головко, II, 1957, 196); Ледве
триматися купи — майже розпадатися. Сорочка,
правда, у нього з червоного ситцю, але вона вже ледве
трималася купи (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 22); Таке, що
й купи не держиться див. держатися.
2. перен. Те саме, що група 1. Перед коршмою
[корчмою] стояла досить велика купа селян (Іван Франко, VII, 1951,
323); — Ми уміємо і гуртом працювати. Недарма у
нас кажуть: «Де людей купа, не болить біля пупа!»
(Андрій Головко, II, 1957, 501); Біля них збилася жаркою
купою отара (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 5); — От тут
стежечка, що я її вчора не доглядівся, а тут купа вишеньок
(Марко Вовчок, VI, 1956, 230); На південь за пологими
левадами та сіножатями, за купами вільхи та верболозу,
проти синього неба ясно вирізувалась ламана смуга
горяного берега Росі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 7).
♦ До купи — в одне місце, усіх разом. — Видно,
чорт сім пар лаптів стоптав, поки вас [дівчат] до
купи зібрав! (Панас Мирний, I, 1954, 76); Жити при купі —
жити разом. Потім ще й Семен оженився. Не дав Прохор
ділитися — живи при купі, бо чим його ділитись?
(Іван Микитенко, II, 1957, 76); Іти купою (рідко при купі) —
йти разом, гуртом. Ішли вони купою, всі весело
розмовляли (Панас Мирний, II, 1954, 183); Всі ріпники, що йшли
при купі, розгомонілися (Іван Франко, V, 1951, 300); Мала
купа — вигук у дитячій та інших розвагах, після якого
влаштовується загальна сутичка і всі валяться один
на одного, а також назва цієї гри. Позскакували
[молодиці] з санчат та й собі туди — пхаються, падають ...
А чоловіки: — Мала купа! мала купа! на купу! на
купу!.. (Панас Мирний, II, 1954, 194); Учні скористалися з
вільних хвилин і почали гратися в «малої купи» (Леонід Смілянський,
Сашко, 1957, 30); Триматися купи — триматися разом.
Як будемо триматися купи, стовчемо панів і в ступі
(Михайло Стельмах, I, 1962, 561).
3. перен., розм. Велика кількість чого-небудь.
[Павло:] Один ляпне, другий не розчолопа, а третій не
второпа, і стане така купа брехні, що й в оберемок
не забереш (Марко Кропивницький, II, 1958, 370); Повернулися
[Сердюки] незабаром [з міста] з купою практичних новин,
пожвавілі (Олесь Гончар, I, 1959, 42).
Купа (купою) на купі — дуже велика кількість
чого-небудь. Скрізь по селах шибениці; Навішано
трупу — Тільки старших, а так шляхта — Купою
на купі (Тарас Шевченко, I, 1951, 119); Не сумуйте, що купа
на купі Всі поляжем за діло святе (Павло Грабовський, I, 1959, 74).