КУРА, и, жін., діал.
1. Курява. Іде чумак заморений, Курою покритий (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 434); Скочила я на віз; Михайло погнав коня так, що тільки кура́ по дорозі курить (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 142); * У порівняннях. В битві розвіється гидь білопанська, Наче кура степова (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 445).
2. Завірюха (у 1 знач.). Вітер.. підіймає Олю вгору І несе на білу гору, Де живе його сестра, Снігокрутниця кура (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 76).