КУРЧА́, ати, сер.
1. Пташа курки. Він підняв пучку
вгору й ніби сипав просо, як сиплють його курчатам
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 318); Курча, що відбилося від
квочки, десь під лопухом жалісно пищить... (Михайло Томчаній,
Готель.., 1960, 132); * У порівняннях. Сини твої тебе
уб'ють Оперені, а злозачаті Бо чреві згинуть,
пропадуть, Мов недолежані курчата!.. (Тарас Шевченко, II, 1963,
378);
// Страва з м'яса такого пташати. Обідали у
Княжевичів.. Обід: борщ з кашею, голубці, курчата й
солодке (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 153).
2. перен., розм. Наївне дівча. Споглядає набілене обличчя дівчатка з нафарбованими губами й віями.. «Ще юне курча», міркує Огей, потупивши зір у чорну течу філіжанки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 242); Дідусь Харитон вірно говорить. Ну яка вона випускниця? Ну яка з неї студентка? Курча жовтороте... (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 9).
3. тільки мн., розм. Дрібненькі тріщинки на обвітреній шкірі ніг, рук і обличчя. Ніс зовсім обліз, на ногах вже курчата, плечі й спина від сонця аж чорні (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 274); Навпроти них Данько мовби освітився сам собі, став почувати усі свої невивідні курчата на ногах (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 179).