КУРГА́Н, у, чол. Насип над стародавньою могилою.
На території, де раніше жили скіфи, збереглося й досі
багато курганів. Це земляні горби, які скіфи насипали
над могилами своїх вождів (Історія стародавнього світу, 1957, 93);
Минаючи багато міст і сіл, старих багатостолітніх
курганів, перенесімося в Дубно на Волині (Олександр Довженко, I,
1958, 198);
// У старі часи — високий земляний насип
при дорозі, на кордоні і т. ін. Смеркав вже; нігде ні
шляху, ні кургану; Шукаю шляхових на небі я зірок
(Левко Боровиковський, Тв., 1957, 69); На обох берегах Обської губи
Овцин збудував знаки — земляні кургани (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 31);
// Горб, гірка, що нагадують
насип. Хуртовина всю ніч розстилала по стріхах білі
хутрові ковдри, нагромаджувала під стінами і
парканами пухкі кургани (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957,
270).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 406.