Словник української мови

КУРГА́Н, у, чол. Насип над стародавньою могилою. На території, де раніше жили скіфи, збереглося й досі багато курганів. Це земляні горби, які скіфи насипали над могилами своїх вождів (Історія стародавнього світу, 1957, 93); Минаючи багато міст і сіл, старих багатостолітніх курганів, перенесімося в Дубно на Волині (Олександр Довженко, I, 1958, 198);
//  У старі часи — високий земляний насип при дорозі, на кордоні і т. ін. Смеркав вже; нігде ні шляху, ні кургану; Шукаю шляхових на небі я зірок (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 69); На обох берегах Обської губи Овцин збудував знаки — земляні кургани (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 31);
//  Горб, гірка, що нагадують насип. Хуртовина всю ніч розстилала по стріхах білі хутрові ковдри, нагромаджувала під стінами і парканами пухкі кургани (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 270).