Словник української мови

КУРО́К, рка, чол. Частина ударного механізму в ручній вогнепальній зброї. Кармелюк виймає пістолет, оглядає його, цокає курком (Степан Васильченко, III, 1960, 449);
//  розм. Спусковий гачок, натискуючи на який цей механізм приводять у дію. Палець ліг на курок... (Володимир Сосюра, I, 1957, 426).
 Зводити (звести) курок — приводити курок у положення готовності до пострілу. Замфір врешті зважується, піднімає рушницю, зводить курок і... кидає її у рів, далеко від себе (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 216); У руці в Матюхи хрупнув наган — то він курок звів (Андрій Головко, II, 1957, 146); Спускати (спустити) курок — стріляти. [Маша:] Другим [оком] дивись на мушку. Припини дихання і враз спускай курок (Іван Микитенко, I, 1957, 244); Іван Силович навів дуло рушниці просто Литці в праве рамено і рвучко спустив курок (Григорій Епік, Тв., 1958, 312).